“ми склали іспити і п’ятий рік навчання нарешті скінчився”

“ми з Митьком давно мріяли поїхати до Юрківки, села, де жила Митькова бабуся.” “Кликало нас до себе привільне і незалежне життя.”

“Ну що я, — думалось мені, — у порівнянні хоча б із оцим деревом? Якась комаха! А в порівнянні з цілим лісом? Якийсь мікроб. А в порівнянні з земною кулею?” І од цього мені стало гірко-гірко… І ще страшніше. Я мерщій почовгав назад, боячися зиркнути в сторону, і дививсь лиш перед себе, на прокладений моїм ліхтариком серед ночі промінь світла. А якщо тут і справді живе якийсь звір і зараз він чатує десь поруч? Згадалась домівка, татусь, мама…”

“Докори совісті люто вгризались у моюдушу, шматували її на дрібні клаптики.”

“Ти знаєш, що я придумав? Назвати оцього от, — показав на озеро, — котрий отут живе, Митькозавром. На твою честь.

— От здорово! — зашарівсь Митько. Але тут же запитав: — А чому саме на мою? Адже ми з тобою разом, гм… працюємо.

— Але ж головний у нашій експедиції ти.

— Е, ні, я не згоден. Хай буде… Хай буде, скажімо, митькозавр Стеценка із Юрківки”

“Ми не з лякливих, правда, Митю?”

“…і у нас попереду ще дуже багато цікавого, і завжди так буде, поки ми з Митьком”.