Відповідь:я оніміла дивлячись на фото,а в голову почали лізти неприємні спогади про те, як Фідріх саджав нас на коліна та співав свої німецькі пісні,які здавалися нам дурними та незрозумілими. Як кидали в нього грудки , топтали його грядки котрі він садив та доглядав,на них він завжди садив нагідки,а ми будучи жорстокими обзивали,та сміялися йому в лице. А він щоразу показував нам фотокартку зі своїми двома донечками та робив нам прикраси з цегли,у вигляді сонця та квітів...Він ніколи не проганяв та не кричав на нас, Фідріх був добрим полоненим.

Відчувши неприємну гіркоту в роті,я заплакала...А на наступний день я пішла за місто де поховали бідолашного Фідріха та поклала туди квіти...Нагідки..

– Пробачте,нас будь ласка..– сльози так і капали з моїх очей падаючи на пелюстки нагідок...

Пояснення: