Для когось мрії стають орієнтиром до дій. Комусь же слугують затишною місциною, куди можна втекти від реальності. Можливо, то зовсім не мрії, а лише класний план дій і фантазії? Чи потрібно взагалі мріяти?

В далекій спекотній Африці живе звичайний хлопець. Він одягнутий у джинси й футболку. Але запал в очах робить його надзвичайним. А ще в нього на подвір’ї розміщується щось подібне на літак, навіть складно назвати це літаком, хіба що якимось недолугим кукурузником. Має мотор і крила, але насправді не літає. Проте хлопець переконаний, що настане час і він зможе підняти у повітря свою мрію. В будинку стоси креслень і малюнків. Наш новий знайомий мріє, що колись його літак полетить, він зможе заробити достатньо грошей, щоб навчитись авіаційному ремеслу, а тоді точно потрапить до інженерного центру NASA. Смішно?

Ми живемо у жорстокому світі, і дивно, що поряд з нами досі існують мрії. Я не хочу наводити прикладів з історії чи життя відомих людей, які б довели, що мрії мають бути якомога божевільнішими, і якщо у них вірити, то ті точно здійсняться. При погляді «з боку» все видається казковим, а мрії збуваються ніби за помахом чарівної палички. І тобі здається «я теж класна(ий), і в мене все вийде», а запалу вистачає максимум на тиждень. Якось не так уже й хочеться, і мрія перестає бути такою барвистою і подих від неї більше не перехоплює. Напевно, це просто не та мрія, і треба шукати іншої.