Ответ:1Панас Мирний підхопив естафету П. Куліша у створенні великих прозових форм. Якщо автор «Чорної ради» написав історичний роман із романтичними ознаками, то Панас Мирний бачив своїм завданням написати реалістичний роман з народного життя. Проте в 70-ті рр., коли він починав літературну працю, український роман перебував на стадії становлення. Це усвідомлював і М. Старицький, який розумів, з одного боку, важливість роману для розвитку національної літератури, а з іншого, — талант Панаса Мирного як епіка. Тому в листі до прозаїка 1898 р. він писав: «...повістярів на нашій убогій Україні майже нема... я принаймні не відаю, хто б зміг до вас і підступитись? «.

Підтримував брата й Іван Білик1, який створення роману з народного життя вважав першочерговим завданням і вирішення його пов’язував із реалізмом: «Минули епічні поеми, не здатні й віршові повісті: настали часи народного роману й повісті на основі щирого реалізму».

Отож історія створення роману «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» почалася зі службового відрядження П. Рудченка до Гадяча. Під час поїздки візник розповів письменникові про місцевого злодія Василя Гнидку, засудженого на каторгу. Почуте настільки вразило Панаса Мирного, що він свої думки оформляє в нарис «Подоріжжя од Полтави до Гадячого» (1872, надрукований через два роки у львівському журналі «Правда»).

Панас Мирний (праворуч) та Іван Білик (1881)

1Іван Білик (справжнє ім’я Іван Якович Рудченко, 1845-1905) — український фольклорист, етнограф, перекладач, літературний критик, старший брат і співавтор Панаса Мирного («Хіба ревуть воли, як ясла повні?»).

Літературознавчі координати

Нарис — твір із документальною основою, у якому зображено реальні факти, події, конкретні люди.

Письменник міркував над тим, як мирне життя хлібороба з його залюбленістю в працю, землю, природу народило «злющого зарізяку». Автор бачив у цьому порушення гармонійних начал життя, причина якого — гніт панства, тому й Василь Гнидка — це «безталанна дитина свого віку, скалічений виводок свого побуту». Панас Мирний не поспішає звинуватити Гнидку, а намагається вказати на ті причини, які штовхнули його на шлях розбійництва. Водночас у нарисі письменник робить суттєве зауваження про те, що особа Гнидки цікава не лише етнографу, а й психологу: якщо перший повинен шукати відповідь на питання, як з’явився такий тип «зарізяки» в спокійно-розважливій ментальності, то другий має осягнути, «які почуття водили руками сього розбишаки, коли він мив їх у гарячій людській крові, так щиро кохаючи свою молоду жінку».

Історія про Василя Гнидку надзвичайно схвилювала Панаса Мирного. Наприкінці нарису він зізнається: «Далі я вже не пам’ятаю, що ми балакали з машталіром1; знаю тільки, що цілу дорогу балакали, але все те Гнидка собою затер, зарівняв у моїй пам’яті; тільки сам зостався, як здоровенний іржавий цвях, забитий у білу гладеньку стіну мого спомину; ломив він мою голову і поривав думку розгадати його чудовну появу».

Так виник задум художнього твору. У тому ж 1872 р. Панас Мирний пише повість « Чіпка». Він розширює оповідь, уводячи додаткові сцени, епізоди, образи, змінює ім’я головного героя; використовуючи вигадку, моделюючи його характер так, щоб він був правдивим і переконливим.

З текстом ознайомився Іван Білик, відомий тоді критик. Він зробив кілька суттєвих зауважень, зокрема, порадив змалювати розбійництво і з соціального (зовнішнього), і з людського (внутрішнього) боків, головного героя зобразити в найрізноманітніших зв’язках із середовищем: життя в сім’ї, діяльність, праця, ставлення до інших людей, а головне — людська натура має розкриватися шляхом зображення її психічної діяльності, найнепомітніших мотивів і спонук.

Объяснение: