Джозефинушка Дерева сплять. До останніх хвилин клен утримував своє усохле, зморщене, але ще живе листя. До останніх хвилин в дощ і негоду він чекав сонячного променя, борючись з осінню, і нарешті дочекався, але вже було пізно. Осінь все сильніше і сильніше брала у свої руки владу над землею.

Клен засинав. «До наступної весни», - співав один листок іншому, залишаючи гілку клена і плавно у парінні вниз, освітлений сонячними променями. Але ось вітер закрутив один листок, і він, то піднімаючись вгору, то опускаючись так низько до землі, що, здавалося, зараз впаде, перелетів до зовсім незнайомого йому дерева. І тепер йому нудно. Але не пройшло і однієї хвилини, як раптом до нього підлетів листок берізки, що стояла поряд з кленом, з якого зірвався перший листок. І зараз листок клена задоволений, адже у нього з'явився друг, і він не один. Куди не подивишся - усюди летить листя, переливаючись осінніми фарбами на сонці. Ось і настав перший листопад осені.

grasd12 Ось і прийшов в моє місто останній місяць осені - листопад. Час меланхолії, загадковому смутку. Невесело і рідко дивиться сонце. Люті пориви вітру скидають останнє листя з дерев. Не чутно співу птахів. Спорожнілі вулиці представляють сумну картину. Часто довго йде дрібний дощ. Іноді здається, що усе моє рідне місто засмучується, сумує. І життя в нім вже не біжить веселим струмочком, а як би трохи призупинилася, зачаїлася в очікуванні тепла.Який жаль, що в моєму місті листопад!