Обидва діди - літні люди, але дужі, витривалі та роботящі. "Він був маленький, з підстриженою борідкою. Був би він сильно схожий на святого Миколу-угодника, коли б величезна, мов коров'ячий кізяк, стара кепка не лежала у нього на ушах та землистого, так би мовити, кольору светр не висів на ньому, як на хлопчику батьків піджак", - це дід Савка.

Дід Платон також старенький, ходить повільно: "— Слухайте, діду, ви не можете іти трохи швидше? — стримуючи дрижаки, спитав Троянда ще раз.  — Ні, не можу, — одповів Платон. — Чого пак ви отакий швидкий стали, хто вас знає? Старий я вже швидко ходить. Одходив уже своє".

Обидва діди безстрашні, вони ніяк не реагують на стрілянину та вибухи. Вони готові перевезти солдатів на той берег, незважаючи на небезпеку. "— Ну, сідайте, повезем. Чого стали? — сказав дід Платон, Він стояв уже біля човна з веслом. — Повезем уже, а там, що бог дасть. Не вміли шануватися, так уж повезем, тікайте, чорт вашу душу бери... Куди ти хитаєш? Човна не бачив, воїн! — загримав дід на когось із нас".

Обидва діди вірили у перемогу і вчили бійців не боятися загинути у бою.