ФІЗИЧНА ХІМІЯ — наука про загальні закони, які визначають будову та хімічні перетворення речовин за різних зовнішніх умов. Досліджує хімічні явища за допомогою теоретичних і експериментальних методів фізики.

Основоположником Ф.х. є М.В. Ломоносов, який увів термін Ф.х., дав визначення цієї науки і вперше у світі в 1752 р. прочитав курс Ф.х. студентам Академії наук. Паралельно проводилися практичні заняття й виконувалися дипломні роботи. Аналогічний практикум у Лібіха запровадили лише в 1825 р. М.В. Ломоносов виконав численні дослідження з Ф.х., відкрив закон збереження й перетворення енергії, закон збереження матерії, розробив кінетичну теорію теплоти, вивчав властивості газів і розчинів. На жаль, дослідження М.В. Ломоносова були маловідомі й не змогли відіграти належної ролі у розвитку науки, можливо, саме тому протягом цілого століття Ф.х. не перетворилася на самостійну науку. Тільки наприкінці ХVІІІ — на початку ХІХ ст. у ряді країн були проведені важливі дослідження, які мали велике значення для розвитку Ф.х. Було відкрито явище адсорбції (К.В. Шееле, Т.Є. Ловіц, 1785), досліджені теплові ефекти реакцій (А.Л. Лавуаз’є, П.С. Лаплас, 1779–1784), каталітичні процеси (Г. Деві, Й.Я. Берцеліус, 1835), сформульовані закони електролізу (М. Фарадей, 1830). Російський учений Р. Гесс відкрив основний закон термохімії (1840). У середині ХІХ ст. для розвитку Ф.х. велику роль відіграло обґрунтування основних законів термодинаміки (H.Л.С. Карно, Г. Гельмгольц, P. Клаузіус, У. Томсон), законів рівноваги (М.М. Бекетов, К. Гульдберг і П. Вааге, Дж. Гіббс). Після М.В. Ломоносова читання лекцій з Ф.х. було вперше відновлено М.М. Бекетовим, який з 1860 р. почав читати курс Ф.х. у Харківському університеті, а згодом (1864) відкрив у цьому університеті фізико-хімічне відділення.

Для розвитку Ф.х. надзвичайне значення мали роботи Д.І. Менделєєва і, перш за все, відкриття періодичного закону (1869), який став основою для вивчення будови атома, атомних спектрів, систематизації властивостей хімічних елементів та їх сполук. Д.І. Менделєєв створив гідратну теорію розчинів, увів універсальну газову сталу, встановив існування критичної температури (абсолютної Ткип рідини). Наприкінці ХІХ ст. Ф.х. бурхливо розвивається й остаточно формується в самостійну дисципліну. Цьому сприяли видатні роботи Дж. Гіббса (термодинаміка рівноваги), Я.Х. Вант-Гоффа (фізична теорія розчинів), С.А. Арреніуса (теорія електролітичної дисоціації), В.Г. Нернста (електрохімія). У 1887 р. в Лейпцизькому університеті була створена перша кафедра Ф.х. на чолі з Оствальдом, на якій працювали Я.Х. Вант-Гофф, С.А. Арреніус, В.Г. Нернст. У ХХ ст. Ф.х. швидко розвивається завдяки створенню нових експериментальних методів, одержанню глибокого вакууму, високих тисків і низьких температур, застосуванню електроніки, радіотехніки і автоматики. На початку ХХ ст. створені ядерна модель атома (Е. Резерфорд, 1911), кількісна теорія атома водню (Н.Х.Д. Бор, 1913), сформульована теплова теорема (В.Г. Нернст, 1906). До великих досягнень ХХ ст. належать теорія розчинів сильних електролітів (П.Й.В. Дебай і В. Гюккель, 1923) і теорія ланцюгових реацій (М.М. Семенов, 1934).