Біблія (книга) — визначна пам'ятка світової літератури. На сторінках Біблії багато прекрасних, поетичних легенд. Ці легенди давним-давно існували в народі і передавались з уст в уста. Потім, через багато століть, мудреці і поети почали в різний час записувати їх, потім ці записи були зібрані в "Біблію". Ця книга включає в ритуальні і юридичні кодекси, історичні хроніки, міфи, народні пісні (переможні, величальні, поховальні, сатиричні, любовну лірику тощо).
Із часів середньовіччя і до наших днів література черпає з Біблії теми, сюжети і мотиви, переосмислюючи їх відповідно до вимог та ідей свого часу.
Найбільшою популярністю серед українських письменників користувалася притча про сіяча, що пояснюється просвітительською функцією літератури, прагненням відкривати народові очі на його життя. До неї не раз звертався Тарас Шевченко ("Чигирине, Чигирине...", поеми "Сон" і "Кавказ", "Саул", "Не нарікаю я на Бога") і Пантелеймон Куліш ("Дума", "Старець", "Неньчина пісня"). Цю притчу у демократично-просвітительському дусі перетлумачують Юрій Федькович ("Нива", "Дикі думи", "Думи мої, діти мої") Михайло Старицький ("На новий рік", "Нива").
Значну популярність в українських письменників мали притчі про таланти, блудного сина, любов, багача і бідного Лазаря, про терен. Наприклад, Тарас Шевченко ("Притча про блудного сина"), Іван Франко ("Дума про Наума Везумовича", "Притча про терен"), Леся Українка ("У пущі"), Павло Грабовський ("До сестри").
Крім притчових сюжетів і мотивів та використання оповідей про діяння пророків-праведників, апостольських проповідей, українська література осмислює морально-етичний зміст християнського вчення в цілому, звертається до образу Христа, Богоматері, їх загальнолюдсько го подвигу. "Марія" Т. Шевченка, де син Божий виступає як син людський, сонети XXXVІ-XXXVІІІ І. Франка, які порушують проблему відповідальності людини за свої вчинки, "На полі крові" Лесі Українки. Загалом творів у Лесі Українки, в яких переосмислюються біблійні сюжети, більше п'ятнадцяти.
Вершинами художнього переосмислення євангельських сюжетів в українській поезії є "Марія", "Давидові псалми", "Пророк", "Неофіти", "Саул" Т. Шевченка, "Мойсей" у І. Франка, "Вавілонський полон" Лесі Українки.
Використовували біблійні сюжети в українській поезії і письменни ки нашої доби. Павло Тичина в поезії "Весна" використовує сюжет з біблійної легенди про всесвітній потоп, переосмислюючи його, як катастрофу , стихійне лихо. Максим Рильський у вірші "Рукам трудящим слава" використовує біблійний міф про маслинову гілку, що в переносному значенні означає емблему миру і спокою.
Answers & Comments
Ответ:
Біблійні сюжети в українській поезії
Біблія (книга) — визначна пам'ятка світової літератури. На сторінках Біблії багато прекрасних, поетичних легенд. Ці легенди давним-давно існували в народі і передавались з уст в уста. Потім, через багато століть, мудреці і поети почали в різний час записувати їх, потім ці записи були зібрані в "Біблію". Ця книга включає в ритуальні і юридичні кодекси, історичні хроніки, міфи, народні пісні (переможні, величальні, поховальні, сатиричні, любовну лірику тощо).
Із часів середньовіччя і до наших днів література черпає з Біблії теми, сюжети і мотиви, переосмислюючи їх відповідно до вимог та ідей свого часу.
Найбільшою популярністю серед українських письменників користувалася притча про сіяча, що пояснюється просвітительською функцією літератури, прагненням відкривати народові очі на його життя. До неї не раз звертався Тарас Шевченко ("Чигирине, Чигирине...", поеми "Сон" і "Кавказ", "Саул", "Не нарікаю я на Бога") і Пантелеймон Куліш ("Дума", "Старець", "Неньчина пісня"). Цю притчу у демократично-просвітительському дусі перетлумачують Юрій Федькович ("Нива", "Дикі думи", "Думи мої, діти мої") Михайло Старицький ("На новий рік", "Нива").
Значну популярність в українських письменників мали притчі про таланти, блудного сина, любов, багача і бідного Лазаря, про терен. Наприклад, Тарас Шевченко ("Притча про блудного сина"), Іван Франко ("Дума про Наума Везумовича", "Притча про терен"), Леся Українка ("У пущі"), Павло Грабовський ("До сестри").
Крім притчових сюжетів і мотивів та використання оповідей про діяння пророків-праведників, апостольських проповідей, українська література осмислює морально-етичний зміст християнського вчення в цілому, звертається до образу Христа, Богоматері, їх загальнолюдсько го подвигу. "Марія" Т. Шевченка, де син Божий виступає як син людський, сонети XXXVІ-XXXVІІІ І. Франка, які порушують проблему відповідальності людини за свої вчинки, "На полі крові" Лесі Українки. Загалом творів у Лесі Українки, в яких переосмислюються біблійні сюжети, більше п'ятнадцяти.
Вершинами художнього переосмислення євангельських сюжетів в українській поезії є "Марія", "Давидові псалми", "Пророк", "Неофіти", "Саул" Т. Шевченка, "Мойсей" у І. Франка, "Вавілонський полон" Лесі Українки.
Використовували біблійні сюжети в українській поезії і письменни ки нашої доби. Павло Тичина в поезії "Весна" використовує сюжет з біблійної легенди про всесвітній потоп, переосмислюючи його, як катастрофу , стихійне лихо. Максим Рильський у вірші "Рукам трудящим слава" використовує біблійний міф про маслинову гілку, що в переносному значенні означає емблему миру і спокою.
Объяснение: