Він один із тих поетів, які не боялися висловлювати свою думку, прославляти Україну, засуджувати її катів. Мабуть, через це його вважають Батьком України, через це його «Кобзар» є у кожній українській оселі, тому його творчість така близька кожному.
Щоразу, як я перечитувала твори Великого Кобзаря, знаходила у них щось нове, щось таке, чого не помічала раніше. У кожному своєму вірші він висловлює надію. Надію на те, що колись Україна стане вільною, що настане суд над панами. Він показує нам, як потрібно любити свою землю, вірити у її світле майбутнє. Чого тільки вартий уривок : «Я так її, я так люблю мою Україну убогу, що проклену святого Бога, за неї душу погублю». Мене одразу охоплює думка – а як люблю її я? Чи готова я зробити хоч щось для своєї Батьківщини.
Вірші Тараса Шевченка – це національне надбання. Вони, як і сам Тарас Григорович, немов той вічний вогонь, що ніколи не згасне у серцях людей. Житимуть у душі кожної свідомої людини. Даватимуть стимул і надію.
Якщо б мене запитали: «Яка роль Шевченка у моєму житті?», я б, мабуть, не задумуючись відповіла: «Неоціненна». Адже його вірші з дитинства прививали мені любов до свого краю. Саме з «Кобзаря» почалася моя любов до літератури.
Тарас Шевченко пішов з життя, коли йому було 47. Проте, за цей час він зумів зробити дуже багато.
Незважаючи на те, що помер Кобзар ще молодим, у пам’яті багатьох українців він залишиться сивоволосим дідусем у кожусі, портрет якого є у кожній українській хаті. Дідусем з добрими очима, якими він дивиться на нас зі стіни і, немов, промовляє : «…І оживе добра слава, Слава України».
Answers & Comments
Відповідь:
Він один із тих поетів, які не боялися висловлювати свою думку, прославляти Україну, засуджувати її катів. Мабуть, через це його вважають Батьком України, через це його «Кобзар» є у кожній українській оселі, тому його творчість така близька кожному.
Щоразу, як я перечитувала твори Великого Кобзаря, знаходила у них щось нове, щось таке, чого не помічала раніше. У кожному своєму вірші він висловлює надію. Надію на те, що колись Україна стане вільною, що настане суд над панами. Він показує нам, як потрібно любити свою землю, вірити у її світле майбутнє. Чого тільки вартий уривок : «Я так її, я так люблю мою Україну убогу, що проклену святого Бога, за неї душу погублю». Мене одразу охоплює думка – а як люблю її я? Чи готова я зробити хоч щось для своєї Батьківщини.
Вірші Тараса Шевченка – це національне надбання. Вони, як і сам Тарас Григорович, немов той вічний вогонь, що ніколи не згасне у серцях людей. Житимуть у душі кожної свідомої людини. Даватимуть стимул і надію.
Якщо б мене запитали: «Яка роль Шевченка у моєму житті?», я б, мабуть, не задумуючись відповіла: «Неоціненна». Адже його вірші з дитинства прививали мені любов до свого краю. Саме з «Кобзаря» почалася моя любов до літератури.
Тарас Шевченко пішов з життя, коли йому було 47. Проте, за цей час він зумів зробити дуже багато.
Незважаючи на те, що помер Кобзар ще молодим, у пам’яті багатьох українців він залишиться сивоволосим дідусем у кожусі, портрет якого є у кожній українській хаті. Дідусем з добрими очима, якими він дивиться на нас зі стіни і, немов, промовляє : «…І оживе добра слава, Слава України».
Пояснення: