Чинники, які зміцнюють блок держав-агресорів:

1) Подібна націоналістична й антикомуністична ідеологія;

2) Пасивність та політика умиротворення з боку Ліги Націй загалом, та Англії й Франції зокрема. Країни вбачали, що останні нічого не роблять для стримування апетитів нацистської Німеччини та приймали рішення доєднуватися до сильнішого блоку;

3) «Сліпа віра» в ідеали Гітлера про майбутній успішний переділ світу. Однак, приклад він показав аншлюсом Австрії та Мюнхенською угодою;

4) Визнання фашистських режимів Англією та Францією, зокрема, 27 лютого 1939 року ці уряди визнали режим Франко в Іспанії, чим самим визнали легітимність.    

Чинники, які ускладнювали відносини державами-агресорами:

1) Таємні переговори Гітлера зі Сталіним – до переділу «східного світу» додавалася ще одна країна. Конфлікт щодо територій;

2) Італію рахували «слабкою ланкою» у блоці через військову міць та економічний стан. Відносини були напруженими через співвідношення зусиль у війні та отримуваній території. Ба більше, Гітлеру довелося рятувати Муссоліні в Греції, Югославії та Північній Африці, тим самим затримуючи вторгнення в СРСР. Дійсно, Італія була неефективною військовою силою;

3) Попри спільну/схожу ідеологію, у них не було єдиної та чітко розробленої стратегії, як військових дій, так і подальшого існування.