пж помогите я в етом не шарю
скласты план
(первая часть на фотографии)
Навесні 1846 року Шевченко прибув до Києва й оселився в будинку (тепер —

Літературно-меморіальний будинок-музей Тараса Шевченка) в колишньому провулку

«Козине болото». Того року в Києві сформувалась перша в історії України нелегальна

політична організація – Кирило-Мефодіївське товариство. До передової групи цієї

організації ввійшов і Тарас Шевченко. Товариство мало на меті: національне і

соціальне визволення України, скасування кріпацтва, станових привілеїв, виступало

проти царизму і всієї системи самодержавного ладу, за проголошення свободи совісті,

рівності й братерства для українського та інших народів, насамперед слов’янських.

1847 року за доносом студента Київського університету Олексія Петрова

Кирило-Мефодіївське товариство було викрите царською владою. Тараса Шевченка

заарештували в Києві під час переправи через Дніпро. Це було в день весілля члена

Кирило-Мефодіївського товариства Миколи Костомарова, на якому Тарас Григорович

був дружбою. Оскільки арешт відбувся в день весілля, всі “братчики” були у

святковому весільному одязі. Як згадував Тарас Шевченко: “Щойно я увійшов на

пором, щоб переправитися, як зі мною трапилося таке, що й не варто було б

розповідати на ніч. Мене заарештували і, посадивши з ким слід на візок, відправили в

самий Петербург!”.

З Києва Тараса Шевченка відвезли до Петербурга і посадили до Петропавловської

фортеці. Усю дорогу він був надзвичайно веселий, жартував, співав пісні. Бадьорий

настрій не покидав його й під час слідства. На допиті Тарасу Григоровичу було

поставлено 22 запитання, на які він відповів, заперечуючи всі факти, в яких було

висвітлено його належність до Кирило-Мефодіївського братства, не видавши нікого.

Проте залишалась ще одна проблема – вірші, на що не було виправдання, і Тарас

Григорович відповів: “Малороссиянам нравились мои стихи и я сочинял и читал им

без всякой цели; списывать не давал, а был неосторожен, что не прятал”

Участь у Кирило-Мефодіївському товаристві не була доведена, але документом для

обвинувачення був альбом «Три літа», поема «Сон», в яких в образливій формі поет

писав про царя і царицю.

Як відомо, з усіх членів Кирило-Мефодіївського товариства найбільш жорстоко

Микола І розправився саме з Тарасом Шевченком. 30 травня 1847 поета було

засуджено до заслання рядовим солдатом в Окремий Оренбурзький корпус з

особистою резолюцією Миколи I: “…під найсуворіший нагляд із забороною писати й

малювати”. Це була особиста помста імператора. Він виявив тут свою дріб’язкову

мстивість, повернувши Шевченка в ще тяжче рабство, ніж те, з якого дев’ять років

тому його викупили. Але Тарас Шевченко тримався мужньо. Зі спогадів Миколи

Костомарова відомо: “Виглянувши у вікно, я побачив, як вивели Шевченка і посадили

в екіпаж: його відправляли у військове відомство. Побачивши мене, він посміхнувся,

зняв картуз і привітно кланявся. Вирок над собою він вислухав з незворушним

спокоєм”. Поет тримався впевнено, іноді навіть жартував: “Після допиту, йдучи поруч

зі мною, Тарас Григорович вимовив: Не журися, Миколо, доведеться ще нам у купі

жити”.​