Ответ:

Іван говорить односельцям, що поставив на своєму горбі кам'яний хрест. «Такий тєжкий, що горб го не скине, мусить го на собі тримати так, як мене тримав. Хотів-єм кілько памнєтки по собі лишити». Просить людей, щоб, коли вони будуть на святу неділю святити ниви, не минали і його горба. «Будь котрий молодий най вібіжить та най покропить хрест свіченов водицев, бо знаєте, що ксьондз на гору не піде…». А ще довіряє Якову – молодому поважному чоловіку, гроші, щоб той найняв службу в церкві, коли прийде звістка, що його з дружиною вже немає на світі. Кум Михайло від усіх присутніх завіряє: «Муть вас люди нагадувати та й хреста вашого на світу неділю не минуть». Коли ж прийшов час «відходити до колії», уже п'яний Іван зажадав танцю, вбравшись з дружиною «по-панцьки».

Все село проводжало родину Дідухів. А коли проходили повз хреста на горбі і на хвилину зупинились перед ним, Іван «трохи прочуняв і показував старій хрест: – Видиш, стара, наш хрестик? Там є відбито і твоє намено. Не біси, є і моє, і твоє...».