alsevich Роман "Герой нашого часу" був написаний в 1838-1840 роках XIX століття. Це була епоха жорстокої політичної реакції, що настала в країні після поразки виступу декабристів. У своєму творі автор відтворив в образі Печоріна, головного героя роману, типовий характер 30-х років XIX століття.
    Печорін - освічений світська людина з критичним розумом, незадоволений життям і не бачить для себе можливості бути щасливим. Він продовжує галерею "зайвих людей", відкриту Євгенієм Онєгіним Пушкіна. Бєлінський відзначав, що думка зобразити героя свого часу в романі не належить виключно Лермонтову, так як в той момент вже існував "Лицар нашого часу" Карамзіна. Бєлінський вказував також, що багатьом письменникам початку XIX століття приходила в голову така думка.
    Печорін називається в романі "дивним людиною", так про нього говорять майже всі інші персонажі. Визначення "дивний" набуває відтінку терміну, за яким постає певний склад характеру і тип особистості, і є більш широким і ємним, ніж визначення "зайва людина". Подібного роду "дивні люди" були і до Печоріна, наприклад в оповіданні "Прогулянка по Москві" і в "Нарисі дивака" Рилєєва.
    Лермонтов, створюючи "Героя нашого часу", говорив, що йому "весело було малювати портрет сучасної людини таким, яким він його розуміє і насто зустрічав". На відміну від Пушкіна, він зосереджує увагу на внутрішньому світі своїх героїв і затверджує в "Передмові до журналу Печоріна", що "історія душі людської, хоча б і самої дрібної душі, чи не цікавіше і корисніше історії цілого народу". Прагнення розкрити внутрішній світ героя відбилося і на композиції: роман починається як би з середини оповідання і послідовно доводиться до кінця життя Печоріна. Таким чином, читач заздалегідь знає, що "скажена гонка" Печоріна за життям приречена на невдачу. Печорін виконує шлях, який здійснювали його романтичні попередники, показуючи тим самим неспроможність їх романтичних ідеалів. Печорін потрапляє з "цивілізованого" світу у світ "дітей природи", на Кавказ, але й там він виявляється чужим, "зайвою людиною", і, крім страждань і сум'яття, нічого не несе: він стає непрямим винуватцем загибелі Бели, засмучує життя " чесних контрабандистів ", через нього руйнується доля княжни Мері.
    Структура "Героя нашого часу" фрагментарна, тому роман являє собою систему розрізнених епізодів-повістей, об'єднаних спільним героєм - Печоріним. Така композиція є глибоко змістовної: вона відображає розірваність життя головного героя, відсутність у нього будь-якої мети, будь-якого об'єднує початку. Життя героя проходить на роздоріжжях у вічних пошуках сенсу людського існування і щастя. Печорін майже весь час в дорозі. "Це світ в дорозі", - говорив Гоголь з приводу "Героя нашого часу".
   
    Як особистість Печорін ширше пропонованих йому соціальних ролей, він відкидає всі уготовані йому соціальні рамки, намагається вгадати своє високе призначення, але в той же час вельми скептично оцінює свої шанси в боротьбі з навколишнім суспільством. Він міркує: "Багато людей, починаючи життя, хочуть скінчити її, як Байрон або Олександр Македонський, а тим часом залишаються титулярним радниками".
    Герой не показаний ніде при виконанні своїх службових обов'язків, але, тим не менш, він дуже активний у житті. На прикладі Печоріна ми вперше в російській літературі зустрічаємося з героєм, який прямо ставить перед собою актуальні питання людського буття. Це питання про мету, про сенс життя людини, про його призначення. Підтвердженням цьому є міркування героя перед дуеллю з Грушницким і в повісті "Фаталіст".
    Одна з цілей, яку герой, безперечно, реалізує, - це осягнення природи і можливостей людини. Цим і пояснюється ланцюг психологічних і моральних експериментів Печоріна над собою і над іншими: княжною Мері, Грушницким, Вуличем. У досягненні цієї мети він діє наполегливо і завзято.
Доля Печоріна як одного з характерних типів свого часу, незважаючи на його потенційну героїчність, була трагічно безвихідною. Лермонтов як письменник-реаліст показав це у своєму романі "Герой нашого часу".