Відповідь:Одного осіннього дня ми вирішили з друзями не бити байдики, а піти до лісу по гриби. Але Петро був важкий на підйом і залишився вдома. У нас вуха пухнули, коли він шукав причину не йти з нами.

Ліс зустрів нас чудовою природою, навколо було тихо-тихо.  Ми були на сьомому небі від щастя. Раптом попереду затріщали гілки. «Медвідь», – подумали ми. Усі почали тікати без задніх ніг. Здавалося, за нами аж дим іде. Хоча ми не боягузи, але у нас зуб на зуб не попадав. Іван заткнув усіх за пояс. Він зупинився й сказав, що потрібно брати бика за роги та дізнатися, хто нас налякав.

Ми повернулися й побачили звичайного зайця. Веселим сміхом ми відвели душу. А Іван почав дерти кирпу. Правду говорять, що у страху великі очі. Та грибів ми все ж назбирали, хоча й не дуже багато.

Пояснення: