Ответ:

Через свою тотальну популярність Віктор Цой був видимою «вершиною айсберга» протестних настроїв, утілених у текстах тогочасних рок-гуртів, адже лавиноподібний процес було вже неможливо зупинити. Разом із проголошенням головних доктрин перебудови з її гласністю й демократизацією суспільного життя відбувалася стрімка легалізація забороненої раніше в СРСР рок-музики. Всесоюзна фірма «Мелодія» почала активно видавати диски гуртів із Ленінграда, Москви, Свердловська, Новосибірська. Як гриби після дощу на всій території Країни Рад виникали нові рок-клуби. Зразком для всіх був ленінградський рок-клуб, який існував ще з початку 1980-х. Подейкували, що ту структуру створили за участю КДБ, щоб пильніше контролювати молодіжні рухи міста. В ті часи доволі смішно було спостерігати за динамічним процесом тотального перефарбування класичних філармонійних ВІА (вокально-інструментальні ансамблі) на рок-колективи. Новоявлені рокери з усіх сил імітували хард-рок або хеві-метал, не розуміючи, що виглядають пародійно. Нову реальність органічно сприйняли такі колективи, як «Машина времени», що й до перебудови вже мали свій карт-бланш на проведення концертної діяльності. Важливу роль у блискавичному становленні жанру зіграли й так звані «Музичні ринги» на ТБ, коли мільйони могли побачити і почути наживо найяскравіших персонажів, таких як «Звуки Му», «АукцЫон» або «Бригаду С». До середини 1980-х у СРСР уже сформувалися кілька рок-центрів, і для шанувальників рок-н-ролу була цілком зрозумілою відмінність ленінградської, сибірської або московської сцен. Наприклад, коли найбільш запеклими і злими нонконформістами були сибірські панки на чолі з Єгором Лєтовим і «ГО», то більшість пітерських гуртів поряд із ними виглядали рафінованими естетами. Водночас московські колективи завжди й у всьому схилялися до компромісів і саме їх найбільше торкнулася комерціалізація рок-сцени. Хоча були й винятки. Йдеться про свідомо альтернативні команди на кшталт «Центру» Васілія Шумова, «Вежливый От­каз», «Николай Коперник», «ДК». Зовсім окреме явище – свердловський рок із такими гуртами, як «Наутилус», «Урфин джюс», «Чайф», «Апрельский марш», «Агата Кристи».

Тодішній рок був надзвичайно соціально заангажований, показне бунтарство стало емоційним виплеском енергії, яку штучно стримувала влада протягом тривалих років. Рок у СРСР виявився потужною антитезою панівній офіційній естра­­ді з її державною підтримкою та затхлими художніми радами. Також основою чи архетипом, так би мовити, інвольтації радянського року була західна рок-культура. Титани західної сцени були невичерпним джерелом натхнення, адже невипадково найкращим компліментом для будь-якого рокера слугували вислови на кшталт «фірмова пісня» або «фірмова група», синоніми високого професіоналізму музиканта. Вторинність музики, здебільшого злизаної з західних зразків і акцент на тексти, часто гостросоціальні – головні ознаки «перебудовчого» року.