У добу Просвітництва у літературі відбувався пошук нових сфер і способів відображення, який поряд із вірогідністю утвердив арсенал інших засобів, вбираючи фантастику. Все було щедро здобрене дидактизмом, що мав донести до читача певну суспільно значущу ідею
В історичному розвитку культури Просвітництво виокремлюється величезною концентрацією якісно нових ідей, народжених і реалізованих у гранично стислий час.
На відміну від попередніх ця епоха сама дала собі ім’я: термін “просвітництво” використовують Вольтер, Гердер, остаточно ж він закріплюється після статті І. Канта “Що таке Просвітництво?” (1784 р.). Новий етап у розвитку європейської філософської думки засновник німецького класичного ідеалізму розпочав із підсумків діяльності енциклопедистів.
Слушними є твердження сучасних дослідників, нібито своєю величезною популярністю “Памела, або Винагороджена доброчесність” Річардсона чи “Страждання молодого Вертера” Гете не в останню чергу завдячували наївній вірі читачів і читачок у те, що видавець оприлюднює справжні листи і щоденники. Однак, це було не що інше, як пошук нових сфер і способів відображення, який поряд із вірогідністю утвердив арсенал інших засобів, вбираючи фантастику (філософський-фантастичний аналіз людської природи й суспільства в “Подорожі Гулівера” Свіфта, історія Фауста у Клінгера й Гете, драми-притчі). Все було щедро здобрене дидактизмом, що мав донести до читача певну суспільно значущу ідею.
Своєрідність освоюваної літературою європейської дійсності іноді підкреслювалася сприйняттям її очима уявного іноземця (“Перські листи” Монтеск’є, “Громадянин світу, чи Листи китайського філософа з Лондона своїм друзям на Сході” Голдсміта) або людини, вихованої “природою” (“Простак” Вольтера та ін.). Романи Вольтера, Дідро, Гете започаткували європейські філософський роман і драму.
На фоні тогочасних матеріальних і духовних реалій вони розглядали людину в її співвідношенні з дійсністю, в боротьбі за гідне місце в житті. Безумовно, література епохи Просвітництва своїм підходом до життя, способом його відображення, типом позитивного героя та художніми особливостями була якісно новим, закономірним етапом розвитку світової літератури.
Аналіз панівних тенденцій у культурному розвитку Європи того часу знову звертає нашу увагу на Францію, батьківщину Вольтера, Дідро, Руссо, котрі уособили дух Просвітництва. Не одне покоління мислителів і письменників формувалося під впливом ідей Марі-Франсуа Аруе, відомого під псевдонімом Вольтер.
Охоче вдаючись до іронії та скепсису, він глумився з церкви, викривав мракобісся, релігійний фанатизм, тиранію, висміював безпідставну гонористість аристократів, самовдоволення буржуазії. Його варіант погляду на ідеальне суспільство поступався глибині й сміливості переконань Дідро та Руссо своєю помірністю вимог, абстрактно-гуманістичним характером влаштовував і буржуазію, і аристократів, і монархів.
Життя Вольтера, стиль його мислення, світосприймання, система поглядів, особливості таланту зробили його символом передової думки свого часу. Цьому сприяла притаманна мислителеві здатність відкривати оригінальність і перспективність чужих концепцій та думок, вдало їх пропагувати, як це сталося з класичним твором підпільної літератури – “Заповітом” Жана Мельє, котрий сприяв появі комуністичних утопій ХVIII століття.
Answers & Comments
Ответ:Особливості літератури доби Просвітництва
У добу Просвітництва у літературі відбувався пошук нових сфер і способів відображення, який поряд із вірогідністю утвердив арсенал інших засобів, вбираючи фантастику. Все було щедро здобрене дидактизмом, що мав донести до читача певну суспільно значущу ідею
В історичному розвитку культури Просвітництво виокремлюється величезною концентрацією якісно нових ідей, народжених і реалізованих у гранично стислий час.
На відміну від попередніх ця епоха сама дала собі ім’я: термін “просвітництво” використовують Вольтер, Гердер, остаточно ж він закріплюється після статті І. Канта “Що таке Просвітництво?” (1784 р.). Новий етап у розвитку європейської філософської думки засновник німецького класичного ідеалізму розпочав із підсумків діяльності енциклопедистів.
Слушними є твердження сучасних дослідників, нібито своєю величезною популярністю “Памела, або Винагороджена доброчесність” Річардсона чи “Страждання молодого Вертера” Гете не в останню чергу завдячували наївній вірі читачів і читачок у те, що видавець оприлюднює справжні листи і щоденники. Однак, це було не що інше, як пошук нових сфер і способів відображення, який поряд із вірогідністю утвердив арсенал інших засобів, вбираючи фантастику (філософський-фантастичний аналіз людської природи й суспільства в “Подорожі Гулівера” Свіфта, історія Фауста у Клінгера й Гете, драми-притчі). Все було щедро здобрене дидактизмом, що мав донести до читача певну суспільно значущу ідею.
Своєрідність освоюваної літературою європейської дійсності іноді підкреслювалася сприйняттям її очима уявного іноземця (“Перські листи” Монтеск’є, “Громадянин світу, чи Листи китайського філософа з Лондона своїм друзям на Сході” Голдсміта) або людини, вихованої “природою” (“Простак” Вольтера та ін.). Романи Вольтера, Дідро, Гете започаткували європейські філософський роман і драму.
На фоні тогочасних матеріальних і духовних реалій вони розглядали людину в її співвідношенні з дійсністю, в боротьбі за гідне місце в житті. Безумовно, література епохи Просвітництва своїм підходом до життя, способом його відображення, типом позитивного героя та художніми особливостями була якісно новим, закономірним етапом розвитку світової літератури.
Аналіз панівних тенденцій у культурному розвитку Європи того часу знову звертає нашу увагу на Францію, батьківщину Вольтера, Дідро, Руссо, котрі уособили дух Просвітництва. Не одне покоління мислителів і письменників формувалося під впливом ідей Марі-Франсуа Аруе, відомого під псевдонімом Вольтер.
Охоче вдаючись до іронії та скепсису, він глумився з церкви, викривав мракобісся, релігійний фанатизм, тиранію, висміював безпідставну гонористість аристократів, самовдоволення буржуазії. Його варіант погляду на ідеальне суспільство поступався глибині й сміливості переконань Дідро та Руссо своєю помірністю вимог, абстрактно-гуманістичним характером влаштовував і буржуазію, і аристократів, і монархів.
Життя Вольтера, стиль його мислення, світосприймання, система поглядів, особливості таланту зробили його символом передової думки свого часу. Цьому сприяла притаманна мислителеві здатність відкривати оригінальність і перспективність чужих концепцій та думок, вдало їх пропагувати, як це сталося з класичним твором підпільної літератури – “Заповітом” Жана Мельє, котрий сприяв появі комуністичних утопій ХVIII століття.
Объяснение: