Усі люди народжуються духовно багатими, а життя у соціумі успішно лікує їх від цієї духовності…

І Лукаш у творі Лесі Українки «Лісова пісня» на жаль не став винятком. Маючи від природи тонку, чутливу, ніжну душу, він, однак, не зміг своїм життям дорівнятися до того, що так щедро дала йому природа.

Мавці в якомусь сенсі легше. Вона народилася серед лісових жителів, а ті не мають подвійної моралі. Вони або білі, або чорні. Такими їх зробила природа. В них немає того роздвоєння душі, яке притаманне людям, і яке ми ще називаємо  правом на вибір.

Лукаш інший. Він людина. З усіма людськими вадами та недоліками, але й із її величчю. В цю велич і закохується Мавка.

            Звісно шкода, що їхня любов зів’яла, так і не розквітнувши. Шкода, що Лукаш не зміг виплекати у своїй душі те, що там було засіяно, не зміг піднятися над собою, над обмеженістю своєї психології, духовною недорозвинутістю, рабським духом.  А така людина і не має права на щастя. Ба сказано ж у Біблії: «Кому багато дано, з того багато спитають».