Збулись твої (Шевченкові) слова пророчі і час оновлення настав і темні просвітились очі вчорашній раб Всесильним став.
Час ішов непомітно вже зовсім заднілозаграли сонячні мечі за лісом небо стало вищим а рибалка укоськував рибину.
Довго ще говорили обоє обмірковуючи прочитане то знову вони замовкали з приводу якоїсь думки що випадково надходила одному чи другому до голови.
Хоч у житті стрічав тебе я рідко та все ж мені той спогад серце гріє.
Дедалі скульптор все більше переконувався в тому що мусить негайно виїхати звідси.
Поговоривши на ту тему гості почали прощатися але тут Тетяна Степанівна згадала чого вона прийшла.
Жити серед людей все одно що ходити в казковому саду де навколо тебе найтонші пелюстки квітів з тремтячими краплинами роси і треба так іти і так доторкуватися до квітів, щоб не впала жодна крапля.
Можна нічого не дочекатися але можна бути щасливим передчуваючи щастя.

ПОЖАЛУЙСТА РАЗСТАВТЕ ЗНАКИ