ДОПОМОЖІТЬ БУДЬ ЛАСКА, БУДУ ВДЯЧНА
1) Знайдіть частину, у якій розповідається про килимарство й ковальство. Випишіть ключові слова (словосполучення), назви процесів праці та виробів. 2)Складіть складний план знайденої частини.

ХУДОЖНІ ПРОМИСЛИ

Народні художні промисли є невід’ємним складником української культури. Вони увібрали в себе риси, притаманні окремим етнографічним регіонам країни. З покоління в покоління передавалися таємниці технічної та технологічної майстерності, удосконалювалися прийоми обробки природних матеріалів.

Упродовж століть десятки й сотні тисяч майстрів - килимарниці, вишивальниці, ткачі, гончарі, різьбярі по дереву, кістці та рогу, майстри декоративного розпису, склороби-гутники, золотарі-ювеліри, ковалі, майстри лозоплетіння й художньої обробки шкіри та багатьох інших професій - створювали речі, необхідні в побуті. Кращі з них ми називаємо тепер творами народного мистецтва.
Килимарство - така давня галузь, що археологи знаходять рештки килимових виробів і ткацьких знарядь в античних містах та скіфських оселях. Відомі центри українського килимарства: Поділля, Волинь, Полтавщина, Київщина, Чернігівщина.
Техніка килимарства збереглася до наших днів так само, як і підготовка вовни до цього процесу. Спершу мили овець у річковій воді, потім металевими ножицями обстригали з них вовну. Робилося це навесні, коли минала небезпека приморозків. Настрижену вовну промивали, сушили й сортували. Потім сировину били й вичісували на дерев’яних гребнях («драглах»). М’яку вовну пряли з кружеля веретеном.
Починалося снування і ткання. Грубе сукно били руками в ступах, ногами в ночвах або у ступах дерев’яними молотками. Фарбування сукна й нанесення на нього візерунка виконувалося так само, як і на полотно. Барвники були рослинного і тваринного походження (березова й вільхова кора - жовтий колір, сік дроку - зелений, сік материнки та личинки метелика з-під коріння суниць - червоний тощо).
Здавна займалися в Україні й ковальською справою. Про розвиток цього ремесла свідчать археологічні знахідки на території України, які датуються часом нашої ери. Для ковальства потрібен був матеріал - руда. Примітивні копальні з видобутку руди знайдено на Донбасі, Поліссі, в інших місцевостях. Спосіб добування залишився незмінним до XVIII ст., і тому його можна детально описати. Руду добували з болотних руд, яких було багато в долинах річок, особливо на Подніпров’ї. Потім її промивали у воді в кошиках з лози, після цього просушували, подрібнювали, випалювали спочатку на повітрі, потім - у сиродутному горні. Залишки таких печей знайдено в багатьох давньоруських поселеннях.
Прийоми обробки металу були однаковими або близько подібними на всіх українських землях. На Русі асортимент виробів із заліза й сталі був надзвичайно широкий. Це зброя, знаряддя праці, ремісничі інструменти, кінська збруя, предмети домашнього вжитку, прикраси та елементи одягу.

Дерев’яні вироби в Україні відомі теж з найдавніших часів. З дерева виробляли посуд, знаряддя праці, човни тощо. Із заготовки, виструганої ножем чи вирубаної сокирою, випалювалися ті частини, які не можна було видалити іншим способом. Пізніше виникли досконалі техніки із застосуванням багатьох інструментів.Художня обробка дерева була вже добре розвинена за часів Київської Русі. Оскільки дерево не завжди зберігається в землі, археологи не часто знаходять зразки давніх дерев’яних виробів. Проте відомо, що вже в І тис. н. е. дерево широко використовувалося в будівництві міст і сіл, князівських палаців і фортець.
На Поліссі та в Західній Україні особливо поширилося лозоплетіння. З кори берези чи липи, з вербової лози плели коробки-сівалки, кошики для збирання ягід і грибів, виготовляли личаки. Плетіння із соломи поширилося на Поділлі, на Півдні та Сході України. Із соломи плели коробки для зберігання зерна, брилі тощо.
Сучасні майстри продовжують традиції давніх ремесел у своїх виробах (Із журналу).