СРОЧНО ДАЮ 100 БАЛЛЫВ ЗДЕЛАТЬ ПЕРЕКАЗ ЭТОГО ТЕКСТА Дід був-Родим, а він-Сивоок. Це сприймалося як данiсть, це починалося ще з непам'яті так само, як полум'я, як дiдовi руки, як податлива глина в тих руках, як веселковiсть барв, серед якої виростав малий. Дiд родим завжди мовчав. Не було людей довкола, мовби спервовiку жив він на пустельному уділлі край шляху, що вiв невідомо куди, знав родим тільки глину та звированiсть полум'я в горнi, мовчки ліпив своï посудини, кидав на них химерну звивистість барви, обпалював у горні й складав під очеретяним накриттям. Нащо слова? Замішував круто глину, кидав добрий вальок на дерев'яний вичовганий круг, перед тим розкрутивши його (пристрій для розкручування круга ногою був для Сивоока найнезбагненнішою рiччю з усього, що дiялося), обережно наближав до шматка глини своï широкі долоні, і глина тяглася вгору, вивищувалася, оживала, з веселою покірливістю йшла за долонями. Слова тут були марні. А вже згодом вступали в дію дідові пальці, мовби вигравали на гнучкiй податливості глини, і з тої мовчазноï музики народжувалися то гарне горнятко, то високий глек, то місткий збан, то химерна посудина на тонкому стоянці. І все без слова й без мови. Іноді брався Родим до іншої роботи. Не крутився тоді круг, глина тужавими брусками лежала на широкій липовiй дошцi i ждала доторку пальців, найбiльше ж - вологості барв, що дрiмали до часу в надпиляних турячих рогах, розташованих на поставці саме так, щоб до них можна було дотягтися без зусиль рукою. В такі дні родим пересувався по хижi з не властивою для його великого тіла обережністю, його рухи набували урочистої скованості, він мовби творив мовчазну молитву давнім богам, успадкованим від діда- прадіда, і таки справді з полум'я родимового горна виходили на світ давні слов'янські боги, несли в притемнепiсть старої хижі співучу багатоманітність барв, і кожна барва мала свій голос і свою мову, так що зайвими видавалися б тут звичайні слова з їхньою буденною посполитістю.​