Ответ:

Я вважаю, що сучасний світ доволі неоднозначний. З одного боку, це світ жорстокості, прагматизму. З іншого — світ добра, радості, романтики. Отож із погляду пересічної людини на проблему — що з них має домінувати, стверджуватиму, що і це, і те потрібне, щоправда в певних межах. Так, людина до певної міри має бути прагматичною, адже мусить утілювати свої мрії. А не будучи прагматичним, не розуміючи, що для усілякої мрії потрібні умови для її втілення, неможливо цю мрію здійснити. Проте оскільки людина ще й має душу, то бути романтиком до певної міри теж не завадить. Звісно, і мрійництво, і прагматизм не мають сягати крайнощів. Загальна риса романтиків — захоплене незадоволення. Звичайно, люди схильні мріяти про те, чого у них немає. Будь-яка розмова починається з «Ох, якби!». Ступінь романтизму визначається глобальністю і нездійсненністю бажання. Сумні роздуми про недосконалість світу позбавляють романтиків енергії для того, щоб утілювати свої мрії. І все ж для людства Справжні Романтики — просто знахідка. Адже саме до їхніх мрій ми приєднуємося, співпереживаючи Гаррі Поттеру в темному залі кінотеатру. І саме «нездійсненні» бажання раптом приносять відкриття і наповнюють світ новими речами й подіями, такими, яких ще ніколи не було, дозволяють неможливому стати реальністю. Проте кажуть, що найкращим романтиком є прагматик, якого надихнув якийсь романтик. Авжеж. Адже така людина знає, як мрію зреалізувати, дати їй життя. Так, його (прагматика) дії будуть передбачувані, проте вони точно будуть. І саме завдяки прагматикам втілюються мрії романтиків. Тож сучасна молода людина, на мою думку, буде цілком задоволена, якщо довкола неї перебуватимуть люди, які володітимуть даром бути прагматиками з романтичним забарвленням. Головне — межа, міра. Наведу кілька прикладів з художньої літератури, які яскраво доводять правильність мого твердження. На перший погляд, у житті головного героя п’єси О. Коломійця «Дикий Ангел» Платона Ангела найголовнішим є гроші. Проте, читаючи п’єсу, розуміємо, що це мудрий, люблячий батько, для якого гроші — мірило працьовитості й старанності. А ось його сусід, Крячко, який дорікав Платонові за його ощадливість, суворе виховання дітей, тепер пожинає плоди свого виховання — його син, не працюючи, став на злочинну стежку й потрапив до колонії. Згадаймо Володьку Лободу з роману О. Гончара «Собор». Удаючи із себе людину творчу, діяльну, він насправді є кар’єристом, людцем, який віддав рідного батька до притулку, зазіхнув на національну святиню — собор. Кажучи про цінності, не можна оминути й Калитки з п’єси І. Карпенка-Карого «Сто тисяч», Пузиря з комедії «Хазяїн», де люди заради багатства, наживи готові на все. Отже, як кажуть, добре, якщо сучасна молодь буде романтичною, з багатою на любов і милосердя душею і водночас до певної міри прагматичною, бо ж роль прагматиків у стабільності суспільства та світопорядку величезна. Саме їм належить функція збереження культурних і матеріальних цінностей та примноження добробуту. І поки романтики своїми революційними мріями намагаються розкрутити маховик історії, прагматики ущільнюють центр ваги цього маятника чим-небудь насущним, щоб зберегти баланс. І хоча сучасний світ дуже змінився, проте загальнолюдські цінності — працьовитість, порядність, мудрість — залишатимуться завжди.