У маленькій лікарні на околиці великого міста лежали дві матері — Чорнокоса й Білокоса. Вони народили синів. Сини народились в один день: у Чорнокосої матері — вранці, у Білокосої -ввечері. Обидві матері були щасливі. Вони мріяли про майбутнє своїх синів.
— Я хочу, щоб мій син став видатною людиною, — сказала Біло-коса мати. — Музикантом або письменником, відомим усьому світові.
— А я хочу, щоб мій син став доброю людиною, — сказала Чорнокоса мати. — Щоб ніколи не забув матері й рідного дому, щоб любив батьківщину…
Щодня до молодих матерів приходили чоловіки. Вони довго дивилися на маленькі личка своїх синів, а в очах у них сяяло щастя, подив і замилування.
Минуло тридцять років. У ту саму маленьку лікарню на околиці великого міста прийшли дві жінки — Чорнокоса і Білокоса. В їхніх косах уже сріблилася сивина, обличчя були порізані зморшками, але жінки були такими ж гарними, як і тридцять років тому. Вони впізнали одна одну. Вони розповідали одна одній про своє життя. Чоловіки обох жінок загинули на війні.
— Ким же став твій син?
— Видатним музикантом, — з гордістю відповідала Білокоса мати. — Невже ви не знаєте мого сина? -1 Білокоса мати назвала ім’я музиканта. — А твій син ким став? — спитала Білокоса.
— Хліборобом, механізатором. З ранньої весни до пізньої осені син мій оре землю і сіє хліб… Живемо ми в селі кілометрів за сто звідси.
— А проте, щастя тебе обминуло, — сказала Білокоса. — Твій син став простою, нікому не відомою людиною.
Чорнокоса мати нічого не відповіла.
І дня не минуло, а до Чорнокосої матері приїхав із села син. У білому халаті він сів на білу лавку, довго-довго про щось шеп-тався з матір’ю. В очах Чорнокосої матері світилася радість. Вона тримала у своїх руках сильну, засмаглу на сонці руку сина й усміхалась. Прощаючись з матір’ю, син, ніби вибачаючись, виклав із сумки на маленький столик виноградні грона, мед, масло.
— Видужуйте, мамо, — сказав він на прощання та поцілував її.
А до Білокосої матері ніхто не прийшов. Увечері вона сказала:
— У сина зараз концерт… Якби не концерт, він, звичайно, прийшов би…
На другий день надвечір до Чорнокосої матері знов приїхав син-хлібороб із далекого села. Прощаючись з матір’ю, син виклав на маленький столик бджолиний стільник, білу паляницю й яблука. Від щастя обличчя у Чорнокосої жінки світилося…
До Білокосої матері ніхто не приходив.
Місяць лежали дві матері, щодня приїжджав до Чорнокосої матері син-хлібороб, привозив синівську посмішку, і, здавалося, мати тільки від тієї посмішки видужує.
До Білокосої матері так ніхто й не прийшов.
…Прощаючись із Чорнокосою матір’ю, Білокоса попросила її побути з нею кілька хвилин наодинці. Білокоса мати із сльозами на очах запитала:
— Скажи, люба, як ти виховала такого сина? Ти щаслива, а я… — і вона заплакала.
— Я скажу тобі всю правду. Син, якого я народила в той щасливий день, помер… Помер, коли йому не було ще й року… А це… не кровний мій син, але рідний. Я усиновила його трирічним хлопчиком…
…Патріотизм починається з колиски. Не може бути справжнім сином своєї Вітчизни той, хто не стає справжнім сином матері й батька.
Answers & Comments
Объяснение:
У маленькій лікарні на околиці великого міста лежали дві матері — Чорнокоса й Білокоса. Вони народили синів. Сини народились в один день: у Чорнокосої матері — вранці, у Білокосої -ввечері. Обидві матері були щасливі. Вони мріяли про майбутнє своїх синів.
— Я хочу, щоб мій син став видатною людиною, — сказала Біло-коса мати. — Музикантом або письменником, відомим усьому світові.
— А я хочу, щоб мій син став доброю людиною, — сказала Чорнокоса мати. — Щоб ніколи не забув матері й рідного дому, щоб любив батьківщину…
Щодня до молодих матерів приходили чоловіки. Вони довго дивилися на маленькі личка своїх синів, а в очах у них сяяло щастя, подив і замилування.
Минуло тридцять років. У ту саму маленьку лікарню на околиці великого міста прийшли дві жінки — Чорнокоса і Білокоса. В їхніх косах уже сріблилася сивина, обличчя були порізані зморшками, але жінки були такими ж гарними, як і тридцять років тому. Вони впізнали одна одну. Вони розповідали одна одній про своє життя. Чоловіки обох жінок загинули на війні.
— Ким же став твій син?
— Видатним музикантом, — з гордістю відповідала Білокоса мати. — Невже ви не знаєте мого сина? -1 Білокоса мати назвала ім’я музиканта. — А твій син ким став? — спитала Білокоса.
— Хліборобом, механізатором. З ранньої весни до пізньої осені син мій оре землю і сіє хліб… Живемо ми в селі кілометрів за сто звідси.
— А проте, щастя тебе обминуло, — сказала Білокоса. — Твій син став простою, нікому не відомою людиною.
Чорнокоса мати нічого не відповіла.
І дня не минуло, а до Чорнокосої матері приїхав із села син. У білому халаті він сів на білу лавку, довго-довго про щось шеп-тався з матір’ю. В очах Чорнокосої матері світилася радість. Вона тримала у своїх руках сильну, засмаглу на сонці руку сина й усміхалась. Прощаючись з матір’ю, син, ніби вибачаючись, виклав із сумки на маленький столик виноградні грона, мед, масло.
— Видужуйте, мамо, — сказав він на прощання та поцілував її.
А до Білокосої матері ніхто не прийшов. Увечері вона сказала:
— У сина зараз концерт… Якби не концерт, він, звичайно, прийшов би…
На другий день надвечір до Чорнокосої матері знов приїхав син-хлібороб із далекого села. Прощаючись з матір’ю, син виклав на маленький столик бджолиний стільник, білу паляницю й яблука. Від щастя обличчя у Чорнокосої жінки світилося…
До Білокосої матері ніхто не приходив.
Місяць лежали дві матері, щодня приїжджав до Чорнокосої матері син-хлібороб, привозив синівську посмішку, і, здавалося, мати тільки від тієї посмішки видужує.
До Білокосої матері так ніхто й не прийшов.
…Прощаючись із Чорнокосою матір’ю, Білокоса попросила її побути з нею кілька хвилин наодинці. Білокоса мати із сльозами на очах запитала:
— Скажи, люба, як ти виховала такого сина? Ти щаслива, а я… — і вона заплакала.
— Я скажу тобі всю правду. Син, якого я народила в той щасливий день, помер… Помер, коли йому не було ще й року… А це… не кровний мій син, але рідний. Я усиновила його трирічним хлопчиком…
…Патріотизм починається з колиски. Не може бути справжнім сином своєї Вітчизни той, хто не стає справжнім сином матері й батька.