Моє серце палало. Я знав. Я знав, що се вона.

В темну кімнату ввійшла дівчина: її чудесна сукенка майнула перед моїми очами; я відразу згадав день нашої розлуки... це та сама сукня! В ту ж секунду чарівні оченята моєї сойки блиснули слізьми перед мною.

— Чому ти плачеш? Чи ти не рада? - здивовано запитав я неспокійним голосом.

— Мій Массіно... Ти мене мене тямиш, досі любиш?

— Так, сойко моя, - відповів ледве чутно я, - завжди кохав.

— Я так і знала! - відмовила вона п'янким голосом, кокетуючи зі мною.

Її палкі уста вчепилися в мої, я доторкнувся до її м'якого обличчя. Моя серце вискакувало з грудей. Невже? Невже се таки вона?

— Мій Массіно, - відірвавшись від мене, різко сказала вона, - я так цього чекала!

Я промовчав. Мої уста чекали ще одного поцілунку.

Міцно стиснувши її талію, я притулив її уста до своїх. Я відчував, як її серце тріпоче, ніби сойка своїми крильцями.

— Маню, мою Маню... - промовляв я, а потім вчепився в її уста вдруге, - я кохаю тебе до нестями...

— Я знаю... знаю, мій Массіно!

Ми ще довго пестили один одного. Я і вона розуміли, що ті тяжкі роки розлуки були недаремні. Наше кохання виявилося сильнішим.

Новий Рік приніс мені нове щастя, тоді я зрозумів, що таке любов.

~можуть бути трабли з пунктуацією