Ответ:Промисловість початку ХІХ ст.: цукроварний завод, суконний завод у Наддніпрянській Україні

У середині XIX ст. українська промисловість у деяких галузях (цукровій, кам’яновугільній) набула загально імперського значення.

Під впливом промислового перевороту формувалися великі промислові центри: Харків, Одеса, Миколаїв, Херсон та ін.

Промисловий переворот вплинув на структуру міського населення. У губернських і повітових центрах серед населення зменшилася кількість жителів селянського стану. На зміну їм приходили міщани — інтелігенція, робітники, дрібні торговці, службовці. Упродовж 1811—1858 рр. міське населення збільшилося з 513 тис. до 1457 тис.

Великого розвитку набувала торгівля, у якій вагому роль почали відігравати ярмарки. В Україні проходило 40 % від усіх ярмарків Російської імперії. Значний товарообіг здійснювався на ярмарках Харкова: Хрещенському, Троїцькому, Успенському, Покровському.

3. Нова модель соціально-економічного розвитку півдня України

У чому сутність і особливості нової моделі соціально-економічного розвитку півдня України порівняно з іншими регіонами?

Заселення півдня України розпочалося ще із середини XVIII ст. у формі військової колонізації сербами, румунами та іншими християнськими етносами. Російська імперія заохочувала переселятися сюди обіцянками привілеїв державних селян і козаків з України, а також селян із Росії. Крім того, з початку XIX ст. до Південної України запрошували іноземних колоністів із різних країн, насамперед із Німеччини. Їх звільняли від військової служби, надавали самоврядування, гарантували свободу віросповідання. Чимало з них стали успішними хліборобами й підприємцями.

Поряд із державною колонізацією продовжувалася стихійна міграція селян. Державні селяни і кріпаки з України та Росії перебиралися на новоосвоєні землі, подалі від кріпацтва. Держава передавала великі землеволодіння дворянам за умови, що вони заселять їх власними селянами. Однак частка кріпаків тут була меншою ніж у Правобережній Україні.

Південноукраїнські землі на початку ХІХ ст. відрізнялися від іншої території імперії швидким приростом населення, етнічною строкатістю, значними темпами зростання сільського господарства та торгівлі, вільнішим соціальним устроєм, що характеризувався меншою кількістю кріпаків і більшою соціальною мобільністю. Тож вони стали центром формування нової соціально-економічної системи, що ґрунтувалася на ринкових відносинах. Тут стрімко збільшувалося населення, не пов’язане з пережитками кріпосництва й охоплене духом підприємництва.

На початку заселення земель Південної України провідною галуззю господарства було тваринництво. Чимало цієї продукції в імперії споживали армія і флот. Багато йшло її й за кордон.

Зміни в попиті на світовому ринку сприяли тому, що поступово першість у господарстві півдня перебрало вирощування зернових.

Іншим сільськогосподарським продуктом, який почав користуватися великим попитом, стало вино. Саме в першій половині ХІХ ст. в околицях Одеси й на сонячних гірських схилах Південного Криму виникли виноградні плантації, які згодом принесли славу цьому краю.

Формування нового осередку економічного життя пов’язувалося з розбудовою транспортних шляхів. Необхідність перевезення вантажів водними шляхами спричинила розгортання торговельного суднобудування на південноукраїнських землях. У 1806 р. засновано Херсонську купецьку верф, а згодом з’явилися верфі в Одесі, Миколаєві, Олешках. Наприкінці 50-х років Дніпром і його притоками вже курсували 17 пароплавів. Розвивалося й морське пароплавство. У 1807 р. почали відправлятися перші кораблі із зерном з Одеси до Константинополя.

На півдні України склалася нова економічна система, пов’язана через чорноморсько-азовські порти зі світовими товаровиробниками.

Активна соціально-економічна діяльність сприяла розвитку міст півдня, які перетворювалися на важливі торговельні центри. Одним із таких потужних центрів стала Одеса, якій 1817 р. були даровані «права і свобода торгівлі, присвоєні порто-франко».

Порто-франко (з італійської — «вільний порт», «вільна гавань») — історична назва вільних митних зон у портах. Товари, доставлені в такі порти, звільняються від стягнення мита.

Саме порто-франко місто завдячує своєму стрімкому злету. У його зоні товари дозволялося не тільки вивантажувати, зберігати, а й переупаковувати й переробляти без усіляких зборів та обмежень, поки вони не вивозилися із цієї зони вглиб Росії. У місті з введенням порто-франко кількість підприємців зросла щонайменше в 10 разів.

У чому полягав позитивний вплив порто-франко на розвиток Одеси? Завдяки чому він досягався?

З історії Одеси

Місто багатіло й розросталося. На прибуток від порто-франко в короткий термін будується 400 найкрасивіших будинків. До установи «вільної гавані» максимальний дохід, отриманий міською казною за рік, досягав 482 000 рублів, у 50-х — 3 325 000 рублів. У сприятливі роки з Одеси вивозилося хліба більше, ніж з усіх портів США разом узятих.