Т.Г.Шевченко - найвеличніша постать в українській мові та літературі . У своїй творчості він приділяє значну увагу жіночій долі . Він пише про ці проблеми тому , що рано залишився без матері і їм опікувалась сестра Катерина .Шевченкові поєми і балади кликали до помсти над тими , хто топтав жіночу честь , гідність і щастя .

Серед таких є "Причинна " , "Тополя " , "Русалка " , " Утоплена " , " Лілея ", " Наймичка ". У кожній з них своя нещаслива історія кохання ,нещасливого з вини різноманітних факторів насамперед соціального.Кожна з них - це прокляття тим хто згубив  долю ,гідність, красу .Адже це історії про знівечену або скалічену долю молодої дівчини . Образи жінок у баладах не лише багатостраждальні , але й високоморальні . Саме він підніс кріпачку , матір на найвищу сходинку  чистоти , глибини і вірності почуттів , моральної краси і материнської величі .

  Отже  не дарма його називають майстром художнього слова , з великим серцем.