Ответ:

Дивовижна історія про те, як Тев'є-молочар, бідний єврей, обтяжений великою сім'єю, раптом забагатів завдяки щасливій пригоді. Розповів її сам Тев'є, і вона тут переказується слово в слово.

Навколо тиша, кожне ляскання батога відлунюється в лісі; сідає сонце, день згасає. Тіні дерев стають довгі-предовгі, починає сутеніти, і сум огортає серце. Різні думки і спогади лізуть у голову; постаті всіляких людей, давно вже померлих, виринають в пам'яті; а тут іще пригадую про свою домівку — лишенько мені! У хаті темно, тоскно; дітоньки, дай їм боже здоров'я, голі й босі, виглядають, бідолашні, чи не їде тато-неборака, може, привезе свіжого хлібця чи калача; а вона, стара моя,— звісно, баба,— буркотить: "Дітей мусила йому наплодити, та ще семеро, хоч бери, хай бог милує, і кинь їх живцем у воду!" Приємно слухати такі слова? Адже ми тільки люди, словами шлунка не наситиш; з'їси шматок оселедця, хочеться чаю, а до чаю треба цукру, а цукор, як ви кажете, у Бродського! (Наверное это что тебе надо)

Объяснение: