Ответ:Мовна стійкість — намір і поведінка особистості чи групи людей, спрямовані на  послідовне й неухильне користування в щоденному спілкуванні певною мовою, незалежно  від того, якою мовою послуговується співрозмовник.

З-поміж основних джерел мовної стійкості варто виділити:

культура

культурна традиція

національна свідомість

відсутність агресивного впливу інших культур

мир

незалежність

самостійність країни у якій ця мова функціонує.

Мовна стійкість є набутою рисою. Актуальність цієї теми пожвавилася зі здобуттям України незалежності, адже за часів СРСР національні питання здебільшого ігнорували.

Мовна стійкість базується на:

національній традиції.

національній свідомості і солідарності.

національній культурі (духовній і матеріальній).

національному мирі й співпраці з іншими етносами, які живуть на території відповідного народу.

Краса і сила рідної мови таїться не в її фонетичних перевагах і, поготів, не в її привілейованому, зверхньому становищі супроти інших мов, якщо це десь трапляється, а у здатності впливати на почуття людини, будити в ній хороші благородні почуття, змушувати бриніти найтонші струни людської душі (С. Тельнюк).

Мовна стійкість є важливою, оскільки вона є ознакою національної ідентичності, культури, історії. Кожну націю можна ідентифікувати за допомогою мовної стійкості. Українці використовують мовну стійкість, для того, щоб українська мова розвивалася, щоб не відбулося її зникнення. Ми повинні вільно розмовляти рідною солов’їною мовою, щоб вона лунала по всій Україні, щоб вона процвітала і була нашою ідентичністю.