О. Вишня, із життям і творчістю якого ми розпочинаємо знайомство, писав: «Я вважаю за українця не того, хто вміє добре співати “Реве та стогне” та садити гопака, і не того, в кого прізвище на “ко”,— а того, хто бажає добра українському народові, хто сприяє його матеріальному і духовному розвиткові, бо ото і є справжні українці». Як актуально звучать ці слова і в наш час! Письменник обрав своєю зброєю в боротьбі за людину сміх — то дошкульний, то доброзичливий, то гіркий крізь сльози, який завжди супроводжував наш народ у його багатостраждальній історії.