СРОЧНО ПОЖАЛУЙСТА, ТЕРМІНОВО БУДЬ ЛАСКА


З якими почуттями ви читали джерело ? У чому полягав трагізм ситуації, про яку йдеться у фрагменті?







після страшно тяжкого маршу в снігах - підповз під російські позиції, звідки почув українську мову. Він насторожує вуха, нерухомо лягає на сніг, цілком перетворившись на слух. Долетіли до нього рідні слова. Він завмер, слухав. Тепер слово вже можна розуміти, вітер сильніше доносить голос. І вістун чує: “...Нене рідна, йене старенька, як же ти це зносиш!..” Степанові вдарила кров у голову, щось стиснуло серце, підняло груди. Він не витримав, забувся, вибухнув: “Братику, та ж я також...” - “Ей, австрієц, плі!”... Трах, тарах, тарах, залопотів ліс, а відгомін відбився кілька разів від гострих скель... Недалеко від розстрільної4 лежав Степан, над ним спинився його ворог... Вістун прощався з ясним світом, краєчком синього неба, тремтливими галузками ялиць. Над ним стояв його брат, тепер ворог, може, вбивця, а той шепотів йому: “Мамо, йене, прощай”. “Ворог” схилився й замкнув йому очі». ​